Колись давно, на білому світі, жив маленький хлопчик, звали його - Сум. І мав він дуже велику мрію - стати щасливим і радісним, бо в своїй сім`ї він не мав жодного щасливого дня.
І задумав він піти по світу у пошуках Щастя.
Прокинувся він раненько, зібрав свої пожитки у маленький рюкзачок тай рушив по світу за Щастям.
Йшов він цілий день, дуже стомився, вирішив присісти на пеньочку відпочити, та раптом, як вискочить сзаду нього грибок:
- Ой, ти звідки взявся такий, ти хто? - запитав Сум.
- Я грибок Приг-Скок, живу в лісі, а ти хто такий?
- Я хлопчик Сум, ходжу по світу у пошуках Щастя.
- Ти шукаєш Щастя? Так тобі не потрібно більше нічого шукати, ти вже його знайшов. У нашому лісі є дуже багато Щастя: і ягоди, і усіляка зелень, а також саме велике Щастя - це моя сім`я грибів: Рижик, Пижик, Маслючок - з ними ти будеш дуже щасливий. То, що згоден залишитись?
- Ну добре, грибок Приг-Скок, ти мене вмомив, я залишуся з вами, можливо саме тут я буду почуватися щасливим,бо я ж навіть не знаю, яке воно те Щастя.
І стали вони жити в лісі, їсти ягоди, слухати спів соловейка.
Пройшло небагато часу, як сум почав згадувати своїх рідних, яких залишив вдома. А тим часом за ним дуже сумували його мама - Печаль і тато Труд, сестричка - Самотність і маленький братик - Непосміх. Так проходили дні та ночі.
Та Суму ніяк не вдавалося відчути подих Щастя. І одного разу він зрозумів, що щасливим він буде лише зі своєю сім`єю і вирішив повернутися додому. Як же швидко він біг, щоб скоріше побачити своїх рідних, і коли вже нарешті добрався додому і зазирнув з вулиці у віконечко, то побачив їх зібраних за великим столом з сумними обличчями.
- Як же я міг не зрозуміти раніше свого Щастя, тож щоб бути щасливим, потрібно дарувати Щастя іншим, а головне своїм рідним.
Він гучно відчинив двері і сказав: - Привіт, мене звати Щасливий, Сума більше немає, я знайшов своє Щастя. Пробачте мене і прийміть до своєї родини!
Так і стали вони жити-поживати в своєму маленькому будиночку і від тоді їх звали: мама- Радість, тато- Веселий, сестричка- Посмішка та маленький братик - Працелюб, а з ними дуже вдоволений своєю знахідкою Щастя, хлопчик - Щасливий!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
А как это банато ,ну в тексте так написано ,немогу понять.А вобще такое слово еть или нет. Комментарий автора: Что касается слова "банато", тоесть "багато", заметив такую опечатку люди мудрые обычно стараются не задавать лишних вопросов, ведь суть произведения то и так ясна.
Поэзия : За межой межа... жизнь спешит дорогой - Людмила Солма *) примечание:
Нашим мамам, рождения 20-х годов, по жизни непросто жилось...
Но, негасимый свет их душевного тепла, доброты и неиссякаемой
любви до сих пор согревает нас.Светлая память- жизнь даровавшим,
кого уже нет с нами- но кого мы искренне любим
и благодарно помним сыновней и дочерней верностью.
И хочется добавить еще и следующее:
Не читайте пожалуйста это стихотворение так уж буквально - в нем более смысловых метафор и аллегорий, чем в буквальном прочтении. Его читать нужно не глазами, а душой и сердцем. Так "сума или котомка" - это душа и сердце материнские; а "нищенские крохи" - это те радости, что скупо ссужала лично ей судьба по жизни, но именно ими-то так щедро и делилась душа матери - и с нами, и окружающими её людьми, раздавая всю свою душевную чистоту и доброту без остатка. "мрачные потемки" - это те житейские тяготы, что так обильно сыпались порой на наших матерей. "Скромность утех" - это её умение стоически сносить жизненные горести и беды с оптимизмом: именно "радуясь сквозь слезы и печалясь в смехе". Она в любых самых сложнейших жизненных перипетиях была спасительным островком оптимизма и надежды, её вера не умерла от безысходностей "непрухи" и передалась нам, её детям - вера и доброта с любовью. Вот только рано она ушла от нас... матери всегда почему-то уходят слишком рано... - независимо от возраста. Нашей мамочке было 68 лет... но Господу, наверное, лучше знать - когда и кому, в какой час быть призванным к Нему. А, нам всем её так не хватает - её детям и внукам. Вечная и светлая память нашей дорогой мамочке...
